О, Боже! Так тепер тебе молю
Послати те людське земне кохання,
Без скнарості, нахабності, жалю,
У мудрій творчості,- для спілкування…
І боляче до сліз себе колю,
Що прошу вже Господнього втручання,-
Здоров’є з його поміччю новлю
Упевнено, без сумніву вагання
Вік пройдений простий, як шлях толю,
Зі щастям тим зрадливим наостання,
Коли за все гіркливе до болЮ
Жах переносила безвісного прощання
Життям сама собі рушник стелю
І надсилаю добрі привітання,
У серці та душі вогонь палю
Незгасним світлом та теплом щорання
Здається, іноді - буденно сплю,
Хоч те безсоння часто до світання,
Сприймаю долю, бо життя люблю
З надією та вірою чекання…
На перехресті з гучністю стою,
У схилі прощення та сповідання
За молодість та зрілість всю свою,
Де в зниклім – залишилося кохання…
18.03.2016р.
