(З присвятою моїм друзям)
Ви для неї, нажаль, просто фрики.
Ви – вигнанці суспільства і моди.
Світ ваш так невгамовно великий,
Бо ви знаєте запах свободи.
Ви для неї безрідні чужинці
Нелюдської, страшної подоби.
Краплі крові на білій хустинці:
Бути може, та все ж це не добре.
Непотрібні суспільству і собі.
Дума так вона, мабуть, про кожного,
Бо іще в материнській утробу
Ви взяли свого курсу “безбожного”.
Друзі мої, та ви ж поза нормою.
Поза правилом «Жити, як сказано».
Як деталь з не форматною формою.
І як вузол натуго зав’язаний.
І на вас погляда, як на диких:
«Як за ними дивилася мама?»
Маю друзів дивачок та фриків.
І ви знаєте, я така сама.
