Ти вела мене за руку, немов раба, котрий благає ковток води із рук Ісуса. Мовчала. Ковтала мої пальці своєю долонею й тягла вперед крізь чорний коридор, наповнений ароматами шафрану і чебрецю. Гарячка твого тіла, осипала мене цвітом яблунь.
Кімната незатишна. Очі ріже всепоглинаюча сепія в різкому танці холодного вітру, що долинає з відкритого вікна. Німі крики міста псують настрій.
Однак тебе я бачу весною.
Ти закликаєш підійти.
Повільно, не поспішаючи підходжу до тебе. За мить до тебе зупиняюсь. П’янію від силуету твого тіла. Не вірю, що ти поруч. Лякаюсь свого дихання, серцебиття. Вони стривожать марево і ти розтанеш сизим туманом, розтечешся молоком крізь тріщини моїх рубців на зап’ястях.
Секунда. За нею інша мчить галопом. Нічого не відбувається, і я підходжу. Стою позаду тебе, практично торкаюсь. Нахиляюсь, цілую оголене плече, а руки сплітаються вінком навколо лона. Піднімаюсь вище мармуровою шкірою. Вона обпалює мене жаром холоду. Відчуваю твоє серце, коли губи вимучені спрагою припадають до шиї. Руки піднімаються у такт твого дихання. Я голублю твоє тіло. Не поспішаю.
Звільняю від пут одягу. Хвилі шовку лоскочать ноги.
Зуби стискаються навколо мочки вуха. Притискаєш мої руки до грудей. Шукаєш мої вуста. Я дражню тебе. Кладу немов дитину на ліжко. Ловлю твій вологий погляд. Бачу тільки тебе.
Ми живемо і вмираємо один для одного. А світ, нехай зачекає. Викурить тіні минулого й прийдешнього.
Зависаю над тобою. Дарую легкий поцілунок в пухкі вуста.
Ти прагнеш більшого. Ще не час.
Рука прослизає під твою спину. Піднімаю до себе і ти вигинаєшся стрілою. Віддаєш мені своє бажання. Воно розпалює атоми мозку бузковим вином, розтікається по тілу приємним болем і терпкістю. Кінчики пальців біжать від твоєї шиї крізь груди, опадають дедалі нижче. Цілую ложбинку і кладу назад у теплі обійми ліжка.
Ти зриваєш поцілунок, немов стиглі вишні. Не відпускаєш, горнишся до мене голубкою, облітаєш мене барвінком. Зливаєшся зі мною в потоці свідомості і насолоди. Ти віддаєшся мені, немов в останнє. Даю тобі те, чого прагнеш, а взамін, випалюю твою душу, злизую останні краплі твого «Я».
Одність.
Тепло розтікається і руйнує береги здорового глузду.
Я божеволію від тебе, моя Весно.
