Цей твір - проза, сувора проза життя.
Це уривки з книги "Чуєш, сурми грають", яка видана автором за сприяння і допомоги друкарні бібліотеки ОДУ ім. Мечнікова, м. Одеса. Презентація книги відбулася 18.06.2016 року. Дякую.
Коротко про книгу і автора. Юрій Херсонський, народився і виріс на Херсонщині, має вищу юридичну освіту. На момент подій на Майдані проживав у м. Києві, працював в адвокатурі. З кінця листопада 2013 року по лютий 2014 року був активним учасником Революції Гідності, висловлюючи таким чином свою громадянську проукраїнську позицію. У травні 2014 року вступив до добровольчого батальйону Дніпро-1. Разом із побратимами з 5-ї роти захищав територіальну цілісність України на Сході (Маріуполь, Новоазовськ). «Чуєш , сурми грають» – книга, в якій поєднується проза і поезія. Книга починається із спогадів автора про буремні події на Майдані, свідком яких він став. Далі автор продовжує твір, описуючи життя і побут воїнів батальйону – звичайних чоловіків, багато з яких й досі захищають нашу землю від ворога. Факти про воєнні операції і гарячі події в районі Маріуполя і Новоазовська підкріплено аутентичними фотографіями і офіційними повідомленнями вітчизняних і іноземних засобів масової інформації, які їх висвітлювали. Також, автор згадує про героїв, які віддали своє життя за Україну. В другій частині книги Юрій Херсонський ділиться своїми поетичними творами патріотичного характеру, які були написані ним в різний часи, починаючи з 1988 року по теперішній час. Ці твори розкривають гострі та проблемні питання, які не втратили своєї актуальності й досі. Автор ділиться своїми спогадами і дає можливість замислитись читачеві про причини, які спонукали до активних дій українців під час Революції Гідності. Юрій Херсонський планує в подальшому розширити формат своєї книги, додавши до неї аудіо-диск з авторськими піснями.
http://www.odcrisis.org/v-odesi-prezentuvali-knigu-bijcya-yuriya-xersonskogo/
Дякую. Слава Україні!
Чуєш, сурми грають ?
Listen! Trumpets are Playing!
1. Слава Україні !
1. Glory to Ukraine!
Коли я їду в переповненому трамваї по майже наскрізь російськомовній Одесі, то народ часто здригається від звуку рингтону мого «мобільніка». Ще б пак. Їдуть собі люди, щось собі побутове своє думають, читають газети, дрімають… Аж раптом, – голос Іванича, командира нашої 5 роти : «Равняйсь! Смірно! Слава Україні!», а далі – наші шалені горлянки : «Героям слава!!!», а потім : «Слава нації! Смерть ворогам!!! Україна?! Понад усе!!! Путін?! Ху…ло!!!». В такі хвилини серце переповнюється гордістю, мозок – спогадами. Нехай деякі дивляться прискіпливо, нехай деякі мовчки ненавидять, але нехай чують, знають і пам’ятають – це наша земля, наша Україна, це наша війна і вона ще йде : на передовій, на кордонах, на вулицях і у мізках.
When I travel in the overcrowded tram full of Russian speaking people of Odessa, I realized that some of them are shuddering because of my sell-phone ringtone. No wonder. Passengesr are going, thinking about everyday issues, reading papers, dreaming…than unexpectedly the voice of captain of our fifth squadron is shouted: “Line up (Aline)! Attention! Glory to Ukraine!”, and we loudely resond to him: “Glory to Heroes!.. “Glory to Nation! – “Death to the Enemies!”… “Ukraine - …is Above All!!”… “Putin - …KHYILO (means PRICK)!!! In such moments my heart is overbrim with honour and my memories are reviving. I do not frenkly care of thoese ones who look at me critically or hate me siently! I let them know and let them hear – this is our land and the war is still lasting – everywhere – on the front line, at the border, on the streets and in our heads.
22 червня 2014 року, ввечері, коли був зроблений цей запис на мій мобільний, що потім став моїм улюбленим рингтоном, ми готувалися до відбою. Час був пізній, група швидкого реагування готувалася до нічної варти, перевіряючи амуніцію та озброєння, решта після команди «Розійдись!» «зависала» на перекурі, хтось брів у облаштований нашвидкоруч душ, хтось бриньчав на гітарі, хтось зашивав дірку в штанях «казьоного» «Дубка». Маріуполь. Марік. Аеропорт. Стояло літо, було спекотно, але надвечір заспокійливо співали цвіркуни, нічне високе небо манило зорями і роїло в наших буйних головах романтичні думки про мирні втіхи і радощі. Всі були живі. Всі чекали близької перемоги...
On the 22d of June, when I recorded that ringtone (lately it became my favourite one), we prepared ourselves for having a rest in the evening. It was night time and the Rapid Reaction Group had prepared all necessary staff for the night duty and checked ammunition. After the command: “Dismissed!” many soldiers were hanging out in the smoking area, some guys plodded to the hastily constructed shower, some were plyaing guitar or swed holes in their army oaklet color pants. Mariupol. Marik (short abbrivation of Mariupol). Airport. There was summer time. Hot air has wraped all around and limpid sky invited higher into its depth. Crickets were singing their songs and our raging heads were full of romantic and hidden thoughts. All of us were alive and keen on close victory….
Далі буде.
зайшла сюди посилання скопіювати на твір...щоб друзям дати почитати...а я не бачила, що книга вже видана, це ти, мабуть пізніше вже дописав,так? а може я неуважно читала передмову....я не люблю передмови читати... так я тебе вітаю , авторе ...і мовчить йолкі -палкі ,отже, ці письменники...хочу ж дочитати, цікаво , йошкин кіт!
kriwoy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00