Шукаю Вас і хочеться кричати
Про те кохання, що несу в руці.
Повітря важко так мені вдихати.
Боюсь, що буде кров у молоці.
Зіжму долоню, і помре життя
Мого кохання, що до Вас плекаю.
Не чую більше звук серцебиття,
Я не живу, та ще щось відчуваю.
Де загубила слід Ваш і стежину?
І чи всміхнетесь ще мені хоч раз,
Коли ми ступимо разом на полонину?
Ми ніби вдвох, але немає нас...
Бо хтось на небі долі малював
І вирішив чомусь їх роз'єднати...
Та цей художник,певна річ, не знав,
Що зможу Вас так палко покохати.