Холодна кімната… Нема де зігрітись,
І кава гаряча не врятує тебе.
«Лиш з нею якби на хвилинку зустрітись» -
Ця думка зігріє і у вись віднесе.
Ти б їй розказав як без неї самотньо,
І літо не в радість. Повітря вдихнеш.
«Благаю, не йди! Ну, досить! Достатньо!» -
Але ж тобі байдуже, ти її відштовхнеш.
Усе чомусь склалось не так як хотілось:
Кохання минулось, пройшли почуття.
І серце її чомусь не здригнулось,
Коли був готовий віддать їй життя.
Бо було вже пізно і час не вернути,
Вона знов прокрутить в думках ті слова,
Якими він зміг так нікчемно жбурнути:
«Від тебе я йду! Залишайся сама…»
Помилку збагнув він, але вже запізно,
Занадто багато минуло часу.
Вона вчиться жити і знову так ніжно
Усмішку дарує. Але не йому!...
