Лише в тиші думок прокидаються страхи,
Що крокують у темряві й лізуть під шкіру.
І невже у житті програють лиш невдахи,
Незалежно від статусу, кризи і віри.
Позолота брехні прилипає до рук,
Хоч солодша від правди, проте з післясмаком,
Гіркоти полину всіх прощань і розлук,
Буде в серці твоїм лише пам’ятним знаком.
Ти злетиш лиш на мить від облудливих слів,
Що леститимуть й грітимуть душу.
Поки влада в руках буде «світлих» голів,
Далі й кроку одного не зрушиш.
Ти мовчиш, я мовчу – як отара ягнят,
Тягне тіло своє на заклання,
Коли душу твою вже давно розп’яли
Прокляне в тиші слово мовчання.
