(з превеликою вдячністю автору С.П. за такий матеріал
і можливість підняти хоч комусь настрій)
«Сумно, бо зорі вже падають вниз.
Доля така, а чи може пороблено?
Тролем, опудалом, карликом згорбленим
Стану, лишень повернись!
Ні, я без тебе, як птах без крила!
Скутий, кастрований, мертвий, стриножений.
Лиш повертайся – ми все переможемо!
Пізно! Назавжди пішла…»
С. П.: "Не йди!"
«Втечу! »
«Як же ти зміг дві ноги затриножити,
Втілитись в карлика, стати опудалом,
Вмерти – й каліцтва свої всі примножити –
Милий, це хто ж в тобі монстром орудує?!
Падають зорі – і в сум вводить смисл
Фраз, що співаєш ти, небом помічений!
Згинь, пропади, троль-кастрат, відчепись –
Я ж бо не Сфінкс, роздивися ж: я – дівчина!».
***
(правда: ця людина мені цікава,
тож маю і пошану до нього, і до його слова і перепрошую
за вибрики Пегаса, пародію цю, – але вгледіло око той текст автора,
а рука вже сама по собі "надихнулася" накалякати)
