Ниви у червні чарують людей.
Квіти, що влітку тихенько зростали,
Малярам кошики повні ідей,
Пахощ предивних вінки заплітали.
Сині, мов небо безхмарне, волошки,
Дрібний дельфіній, ірис та цикорій,
Гарні для зілля старої ворожки,
Гарні для спогадів, вірних історій.
Ті звіробій, золотушник звичайний,
Що у вечірнім гаю наче зірки,
Рід й тих кульбаб, теплим сонцем осяйний,
Квіти усі, наче Літнього дітки.
Тільки ромашки стоять в самоті,
Їм не потрібна брехлива увага.
Люди будують життя в простоті,
Вказуюсть білі айстри на повагу.
Їх позривають, вони - ні сльози.
Тільки легенько зітхнуть, посміхаються.
Квітам оцім не завдати шкоди,
Квітам, що смерть віднайти намагаються.
Склянка для них, наче нова хатина.
Чисте віконце, новий чоловік.
Скоро пролине остання година,
Зсохнуть і віником стануть навік.
НАГАДАЛИ ПІСНЮ В САДУ ОСІННІМ АЙСТРИ БІЛІ
