Там у вишневому садку,
В білій мережці цвіту,
Зростали ми тоді разом,
В гурті щасливі діти.
Нас було шестеро у бабки і діда.
Любили щиро нас вони.
Плекали, доглядали,
Всю душу прикладали,
Щоб добре, почували з ними ми.
А ми, обожнювали їх за це.
Росли ми,
Грались просто неба,
На сонцем зігрітій землі.
Трава нам була килим тканий,
Ходили босоніж по ній.
В нас було, досить волі...
Ми мали змогу жити у природі.
І ми були такі щасливі!...
Нам було добре всім разом.
Гуртом ми їли, спали,
Плакали, сміялись,
І бараболю печену,
Ми теж їли разом.
Гуртом бешкетували.
Гуртом, пасли худому за селом.
Так було весело разом!...
Блакитне небо і сонце ясне,
Чого і ще, було бажати!
І так, минали місяці і роки.
Настав той час,
І подорослішали ми.
І розлетілись, хто куди...
І майже...
Все ми по забули...
Ні, ні!
Цього ніколи не забути!
Цей час, залишиться у пам'яті завжди!
Тому що, щасливі діти,
Залишаються щасливими назавжди.
