Попередня частина: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692070
Співало море колискову
своїй дитині кожний раз,
коли приходила до моря знову,
як заходило сонце і у полі час.
Коли виходила в небо Селена,
прекрасна місячна панна,
і зажене у стайню коні
сам Геліос: їм відпочить пора.
На берег прудко вибігала
Афродіта – дівчинка мала
і там вона уже гуляла,
з піску ліпила пиріжка.
Творила із піску палаци,
може колись їй у такому жить,
збирала мушлі і чіпляла,
щоб їх намистечком носить.
Десь недалеко з’явилися німфи,
ховалися за піною у бурунці,
тож не сама на берег вийде,
вийде компанія для дітвори.
За скелі німфи поховались,
стрибали із тих скель униз,
хвилю до берега погнали,
вітер-кузен підготував сюрприз.
А коли справи завершила
з пошуку мушель і краси,
і золотаві коси заплітала,
їх намагався вітер розплести.
Знов тихо зашуміло море
і мирно било в береги:
давай, дитино, йди поволі,
пора вже спати, мила, спи.
А тепер сонно зашуміло море
і колискову заспівали береги,
що скоро Афродіті милій,
та й нам пора вже: спи-засни!
Продовження: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696284
29.09.2016.
Фотографія із інтернету.
