ВІЛьЯМ ШЕКСПІР.
СОНЕТ 2.
Як сорок зим твоє чоло оточать колом
І вириють глибокі рівчаки
У полі юности краси твоєї,
Якою милуються нині всі навколо,
Залишиться бур'ян лише від неї,
Який на полі нічого вже не вартий,
Тоді, коли тебе спитають, де поділась врода,
Де скарби твоїх днів спокусних жартів,
Сказати, що - у твоїх очах запалих,
Було би соромом самовідречення і марноти.
Наскільки схвальніше розпорядився б вродою своєю ти,
Якби ти міг cказати: " Вродлива ця моя дитина
Моїм є звітом й оправданням старости моєї,"
Його краса є вродою краси твоєї!
Син буде молодим , коли ти постарієш,
Й, своїм старим холодним серцем,
Його гаряче ти відчуть зумієш.
Переклад з англійської- Івана Івановича Петришина
Translation from Shakespeare into Ukrainian by Ivan Petryshyn
