У твоїй Долі, я запізніла попутниця,
тому і призначено моїм почуттям мучитися.
Не чекала, що крок до тебе буде
відстанню в Життя.
Навіщо ти руки розтискав,
що розтану, як бузковий туман, не чекав.
Що вогнище любові в Душі своїй гасити не стану,
ти не знав.
На твоє зелене світло, я не встигала,
але любов свою я не вкрала.
На жовтий, в очікуванні зупинилася,
з розрахунку на Долі милість.
Тепер горить тільки червоне світло,
заквапилася порушити правила руху
до знемоги.
Нерозділене почуття сильно мучить,
розжареним залізом мітить Душу.
Не відпущу тебе з серця,
як солодку ману,
вистраждала в глибині Душі,
тому і не соромлюся його глибини.
Цьому почуттю не дуже рада -
важка запізніла нагорода.
Воно - бажана отрута,
нездійсненої мрії,
воно - солодкість, як гіркий мед,
воно - боязкості жменя,
як догорілого заходу полум'яне тремтіння.
Я виявилось, зовсім не подарунок,
любові захотіла, що леденить кров.
Зрозумій мене Душею, і не розпинай серця,
що любить тебе до кінця,
на межі життєвого вінця.
