Жінко, чому ти не спиш?
Ось чоловік твій і діти,
Всміхнені, вдягнені, вмиті,
Що тобі треба ще більш?
Жінко, чому сон утік,
Дивишся в зоряне небо,
А вже весна йде до тебе,
Вхопить бурхливий потік.
Чому ти, жінко, сумна?
В дзеркалі - ще молодиця.
Що ж тобі з любим не спиться,
Чи так тривожить весна?
Жінко? А жінка мовчить,
Ніби все ладно і гарно,
Так, що здається примарна
Щастя дарована мить.
Жінко, іди, відпочинь!
Рами вікон – не багети,
А ти застигла портретом
В сяйві м’якому свічі.
Квітнуть дерева в садку,
Діти ростуть щохвилинно,
Плине життя, лиш незмінно
Зорі кружляють в танку.
Жінка заснути не може,
Щось її серце тривоже,
Чашу думок п’є гірку
Й долю пильнує хитку.
Така доля у брегинь: присипати когось, а самій не спати! 
