Г
... Одного разу Орест приїхав сам. Ми випадково зустрілися на вулиці. Почали згадувати спільних знайомих. Говорили про музику, книжки. Й уже не пам'ятаю чому, почали тему грошей. Чи то пак, який магічний вплив вони мають на людину. Я, як ідеаліст, твердила:
- Не все купується, не все продається...
Орест у відповідь сміявся:
- Яка ти наївна. Давай закладемось на каву. Будь-який чиновник, навіть найчесніший, не встоїть перед грошима. Не віриш? Якщо тобі говоритимуть : "Ні! Як ви можете? Як ви смієте? - витягни з гаманця солідну купюру і просто тримай її в руках. Нічого не говори, не пропонуй, просто тримай. Але так, щоб "чесний і непідкупний" її побачив. Хочеш експеримент? Ходи зі мною до ... (Орест назвав мені ім'я одного високопосадовця, про якого говорили - не бере!) Мені потрібно підписати один папір. Все законно. Тільки треба привести із собою маму, а мама якраз в санаторії. Ти будеш стояти поруч і я скажу, що ти моя сестра. Сама все побачиш.
Я, як почула до кого потрібно йти, чуть не зомліла.
- Та ти що, здурів? Боюся. Заявить на нас в міліцію.
- А давай на спір. Якщо візьме, то з тебе кава, якщо ні - то з мене".
.... Ми зайшли в кабінет. У шкіряному фотелі сидів він - чесний чиновник. Той, про якого говорили: "Не бере!" Орест поклав перед ним документ. Виложив, як на духу і про маму, яка в санатрії, і про те, що підпис має бути конче нині. І при цім, наче випадково, кивнув на мене. Мовляв, сестра моя.
Чиновник був непохитним:
- Не можу! Не підпишу! Потрібна мама!
"Тоді, до побачення", - сказав Орест. І, разом із носовичком, як фокусник, витягнув із барсетки сто доларів. Він просто тримав їх у руці. Не пропонував, не клав на стіл. Просто тримав гроші в руці...
- Ну як ні, то ні. До побачення .
І, навіть я подумала, що Орест уже намірений вийти із кабінету.
Я глянула на чиновника. Він змінився в обличчі. Почервонів. Спітнів. Налив стакан води. Випив.
А Орест... це ще той Орест. Уже марширував до вхідних дверей. Я подріботіла за ним.
"Зачекайте!" - почули наші спини. Ми оглянулись. І побачили, як чиновник відсунув шуфляду дубового стола. А сам вийшов й підійшов до вікна. Здавалося, що розглядає на вулиці щось неймовірно цікаве.
Орест поклав купюру із портретом Франкліна в шуфляду. А мені привиділось, що Франклін задоволено посміхнувся.
За якусь хвилину на документі вимальовувався солідний підпис "непідкупного чиновника".
Каву ставила я.
Оксаа Максимишин-Корабель
1 травня 2017 р.
