|
Серед суворої, безкрайньої пустелі,
Де сонце й вітер панують навкруги,
З`явилися не звичні цьому місцю акварелі,
З води, дерев - алмаз пустельної краси.
Оазис, неначе він пустельне серце,
Забилось, оточене сипучими пісками,
В гармонії він жив із сонцем,
Захищений сухими, теплими вітрами.
Птахам там є можливість відпочити,
Тамуючи в воді безжальність спраги,
І щоб політ їм вдало докінчити,
Зупинка ця давала їм джерельної наснаги.
Мандрівники знаходять тут ночліг,
І тихі, довгі сни і затінок від спеки,
Там місяць зорі у воді стеріг,
Там місце затишку й безпеки.
І хто б міг зрозуміти це щасття у пісках?
Його ніхто навмисне не пройде мимо,
Волога на пересушених вустах,
- Рятунок всім і справжнє диво.
Цей світ вже став неначе та пустеля,
Так важко віднайти те свіже джерело,
Де тихий затінок і спокою оселя,
Де відпочине у птаха втомлене крило.
Ти можеш бути безжальним як вона,
Даючи втому, спрагу, опіки - пустеля,
А можеш стати оазисом життя,
Опорою усім, як найміцніша скеля.
Цей вибір, друже, сьогодні за тобою,
Ти можеш жити звично як усі,
Впиватися лише короткочасною росою,
Та сяяти лиш мить у зовнішній красі.
Але ти стань оазисом для спраглих,
Ти їм подай той істинний ковток,
Розгледь серед пустелі всіх ослаблих,
Нехай не буде в ній похованих кісток.
Ти стань тим дивом світлих перемін,
Завжди неси надію, радість, віру,
Людські серця тоді зазнають змін,
Коли наповняться любові Божої безміри.
03.05.17
ID:
731680
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 03.05.2017 13:38:51
© дата внесення змiн: 16.07.2017 09:04:51
автор: Олександр Кушнерук
Вкажіть причину вашої скарги
|
Вони як написано: "- мають вуха,але не чують!"
