Не написав, не подзвонив, не перестріла я його…ні слова
Не рідний він, але для серця мого дорогий
Я звикла говорити з ним, він друг душі – що тут такого
Але коли його нема – весь день сумний
О скільки він красивих слів сказав, все навіть й не згадаю
Всередині співало все – це був не жарт
А ще слова його : «тебе кохаю»
Якби і не сказав, я бачила це по його очах
Як солодко думками з ним, як важко дочекатись
Я відчуваю скрізь його, хай тільки погляд подари́ть
Що наробила я, як сміла закохатись
Не буду я боротись, хай душа за ним болить
Це він торкнувся мого серця, я не шукала
Так непомітно, тихо, але сильно зачепив
Я глибини кохання ще не знала
Зі мною, що зробив?
Любов торкнулася, пекуча, полум’яна
Я думаю про нього, але хто для нього я?...
Він не Онєгін зовсім, для нього я не є Тетяна
Можливо, Бог його мені подарував
Я розумію, казка ця не може все тривати
Не можу я йому пообіцяти щось, ні він мені
Як далі? Покерує Бог, але приємно це згадати
Його вірші, й спогади залишаться зі мною назавжди!
( Приблизно так? )
