Ой Тамаро, ти Тамаро, Тамаро Дудкова!
Чом насупила як хмари свої чорні брови?
Чом примружила хитренько свої карі очі
й зустрічатися не хочеш зі мною щоночі.
Ой, Василю, Василечку, ти такий гарячий,
не пройшло іще й неділі як мене ти бачив.
Як частіше бачить хочеш, то мерщій женися,
та якщо грошей не маєш – тільки посміхнися.
Я щоденно на роботі, зранку й понад вечір,
мені тільки не хватає – ще й жону на плечі…
А зустрітися так хочу, люба, із тобою,
що молю – прийди, кохана, в хатку під вербою!
Хоч ти хлопець і примітний, маєш гарну вроду,
та не знаю через річку я мілкого броду.
Якщо хочеш, Василечку, частіше стрічатись
збудуй місток кришталевий й марно сперечатись.
Хоч я хлопець молоденький й до дівок охочий,
та не можу все ж забути твої карі очі.
Карі очі, чорні брови мене полонили,
файні ніжки й стан дівочий зведуть до могили…
Збудуй місток кришталевий, перильця із срібла,
щоб при місячному сяйві вистачало світла.
Замість хатки під вербою ще й палац до неба,
як збудуєш, Василечку, – вже піду за тебе.
Ой, ти доле, моя доле, мабуть не женюся,
як гуляти так не вийдеш – в річці утоплюся!..
24.05.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117052404407
ID:
735201
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 27.05.2017 07:03:43
© дата внесення змiн: 04.07.2017 12:34:19
автор: Олександр Мачула
Вкажіть причину вашої скарги
|
