Тещі.
Їх у мене було п’ять.
Дві – молодші за мене.
Одна не дочекалася моєї появи –
Пішла з цього світу,
То я її не знав.
Одну я зневажав через дурість та авантюрність.
А трьох глибоко поважав і жалів.
Всі три були вчительками.
І життя мали, бач, не солодке.
Хто я, щоб судити їх життя?
Тільки зять.
Але, кохався з їх доньоками,
А потім страждаючи від втрати кохання,
Я бачив мудрість та великодушність тещ.
Може вони були такими, бо навчали молодші класи?
А може тому, що глибоко любили своїх доньок?
А може, прости Господи, щось привабливе було в мені?
Питання.
Питання…
А відповідей не маю.
Тільки шана до цих жінок, яких вже нема серед нас.
І вдячність,
Адже всі їх онуки народилися в любові.
То що мій біль від краху сімейних життів
Порівняне з їх болем?
Закон синхронності проявляється вельми різноманітне,
Особливо в моєму житті,
Що я, як завжди, розумію постфактум.
Тещі.
Три вчительки.
А ще три мали коріння у Донбасі.
У трьох життя було складне і тяжке.
Три зазнали втрати близьких.
Хто я такий, щоб говорити про них?
Тільки колишній зять.
Але я схиляю голову в пошані перед ними,
Бо вони народили доньок,
Які дали життя моїм улюбленим дітям.
01.06.2017
К.
