На добраніч!
І замість сотень слоненят,
Рахуй мої пестливі поцілунки.
Що звідусіль тобі летять,
Від них не буде порятунку.
Втечеш в казковий сон,
Насниться небо у рожевих хмарах.
Вони візьмуть тебе в полон,
А я стоятиму у кулуарах.
До залу снів ти вже летиш,
Незвіданий, прекрасний зал.
Там ніби вперше, аж тремтиш,
Від тисячі крутих дзеркал.
Одне твоє, сьогодні й назавжди,
Візьмеш з собою ще одну пригоду.
Та обирати слід квапливо, пережди
Лиш те тремтіння, не втрачай нагоди.
Поринути у світ, де будеш лиш на мить,
І світлом пролетіти повз дахи.
Хоч час нестримно і чимдуж летить,
Ми в снах забудемо усі страхи.
На ранок ту частинку сна,
Що так затрималась в душі.
Ти обережно поклади до дна,
Назавжди в пам'яті собі лиши.
На радість серцю хай збувається усе,
Про що ти мрієш, засинаючи сьогодні.
Казковий вітер в подорож несе,
І зігріває від ночей холодних.
Як ніжно, і романтично...
