ЛИПНЕВИЙ ВЕЧІР
І знову вечір. Непробивна тиша.
Стіна та вікна в сутінки пірнають.
Весь день дощами та вітрами бита,
Стара береза тихо засинає.
Гілля звисає стомлено донизу,
Неначе хтось розплів жіночі коси.
На ранок сонце полум’яно бризне,
На них заграють блискітками роси.
А зараз тихо. Яблука оббиті,
Ще недозрілі, на траві як докір.
Стихійним силам, які в буйні миті
Наслали на садок лихий неспокій.
Плоди горіха в дощових калюжах,
Зеленими горбочками темніють…
Вони б кричали, як побиті люди,
Про порятунок!.. та цього не вміють.
Липневий сад доношує маляток
Своїх дерев, обтяжених плодами.
Чи буде на стола хоч щось подати,
Чи все обтруситься шаленими вітрами?
Це скаже Осінь. У свої комори
Вона засипле тільки те, що має.
Крізь скло вікна, крізь клапті хмари, - зорі
В моє безсоння тихо заглядають.
І різні думи наче бджоли в’ються,
Не даючи, аби на мить забутись…
Вмикаю світло, беру в пальці ручку
І хай вітрило понесе, напнуте!
неділя, 6 серпня 2017 р.