|
Коваль і Смерть (легенда)
Коваль, закінчуючи день,
Зробив багато справ.
Він тридцять літ тут день-у-день
Кував, варив, клепав.
Він мовчки затушив вогонь,
Міхів торкнувсь, горна...
Коли, аж тут, відчув спиной,
Що це прийшла ...Вона...
З косою, чорний капюшон
І плащ до самих пˊят.
За нею – зграї гайворон...
Закляк, немов варˊят!
У коваля враз по спині
Пробив холодний піт:
«Невже – уже пора мені?
Кінець моїх вже літ?»
Життя промчалося в цю мить
Немов той ураган:
Що встиг, чого не встиг зробить,
Кому заборгував.
-Пора? – вагаючись спитав
Відтвердо він.
– Та ні.
– Чого ж тоді сюди прийшла?
Допитував її.
Знітилася. Йому:
– Та...я...
Полагодиш ось це?
І простяга до Василя
Косу з тупим кінцем.
Коваль завмер...та ну і ну!
І, щоб там не було,
Замовлень отаких йому
В житті ще не було!
– І –все? Полегшено Василь.
– Все. Швидше, купа справ!
Він так старанно з усіх сил
Коси ще не клепав!
Вона притомлено в цей час
Схилилась на ослін...
І, як спитати на цей раз,
В роботі думав він.
–Кажи! –вже болісно Вона,
Не думай – говори!
Ніж так безсовісно брехать! –
Ледь стримуючи крик.
Що? Негарна?! Не бач! Відвернись!Не дивись!
Нам з тобою – не йти на весілля!
– Ні, я просто хотів запитати колись,
Скільки ж Наших із цього свавілля
Ти убила за час...існування?
І якими стежками знаходиш ти нас...
Осмілів вже Василь від бажання.
Чи тобі надає хтось ще «зверху» наказ?
Вона, не бачачи, очима
Його пронизала наскрізь...
Й від цього стало зле Василю...
Якось поник...перехрестивсь...
– Е ні, ми так не домовлялись,
Так недалеко до біди!
За нього Смерть сама злякалась,
З цеберка хлюпнула води...
Василь тим часом, знов задихав...
А Смерть йому: «Так і до лиха
Нам недалеко... отт, малий!
Ну, все...дивись мені, живи!»
Ще помовчали...час ішов...
– Я відповім... Ні одного́!
Василь прилип до підошов
– Ні одного́?
– Ні одного́.....
Василь, знесилений в зневірі,
Лиш головою похитав:
– Та ні, та я тобі не вірю!
І дід, і батько це казав!
Закрешили іскрою очі
І, стримуючи ще слова,
Таємна гостя тої ночі
Гірку розмову повела
– Це ти мені говориш?!ти, Людино?
Той, що взяв у руки автомат?
Ти! Той, хто може знищити родину!
Ти! З тих живих, де убиває брата брат!
Та й, навіщо, вас, скажіть, вбивати?
Та ви ж самі це робите щораз!
І темним силам можна вже відпочивати
Оці жахи спостерігаючи весь час!
Й не дивитесь, на кого йде зневіра –
Смерть, видовища й гроші, й знову смерть!
А знищує ж людська вас ваша сила
І все життя летить нашкереберть!
Ви зраджуєте й тіло, й душу!
Скажи, коваль! Вбивати мушу –
Того, хто й словом –убива?!!
То ж, де у вас ота душа?
Я намагалась примирити,
Але, і слів на це – катма...
Скажи, як можна говорити,
Про те, чого у вас нема?
Колись була я файна й ніжна,
Щораз несла з собой квітки...
Яскравий колір сукні пишний
Змінила чорним навіки,
Щоб ти слідів не бачив крові,
Що, «од великої любові»
На брата кидали брати...
Нехай пробачать їх світи...
Я на той світ вас проводжаю,
З нас – кожен в цім житті боржник..
Пройти й до пекла і до раю –
Душі потрібен... провідник...
Ну, що мовчиш? Не те сказала?
Чи тобі ще розповісти?
Я ще додам! Цього – замало?
І застогнав Василь: «Мовчи!»
*
Вона затихла... і обоє замовчали...
І довго думали щось...кожен про своє...
–Тримай...і вибач... – тихо одказав він,–
Нове б поставить... та, яке вже є...
– Мені пора...та ніби схаменулась,
Засиділась сьогодні я у вас.
– Коли ж за мною?
Тихо усміхнулась:
– Живи...на все прийде іще свій час.
– А...ще...скажи! – Василь спитав,
НАЩО Ж КОСА?- дай відповідь, прошу!
– ДО РАЮ СТЕЖКА ЗАРОСТА
ОСЬ Я ТРАВУ Й КОШУ!
***
Ще Місяць зоряним вогнем
Не вергав Зодіак*,
Поет із другом-ковалем
Богемили ще й всмак.
Сінешна*, сало, огірки...
І хліба...(це –святе!)
Та й балаболили вони
Про «се» та і про «те»...
А «під шафе»-Василя біс
за язика тягав...
І він, увесь цей бенефіс
Поету й розказав.
Про Смерть за спи́ною,
Про рай,
що стежка заросла,
Як Смерть сказала:
– Не вмирай!
І, як косу клепав...
-Оце ти втнув!-поет йому...
«Траву в раю кошу»
Та про таке, тобі скажу,
І я не напишу!
Ну, справжня готика! Фантаст!
А стиль! Та ти – митець!
Епітети які!Контраст!
-Помовч, хай тобі грець!
(Зухвала пауза...межа...
Якась химерна тінь...)
-А ти – про це складеш вірша!
Почулось через тин.
***
Не знаю, як воно було,
І хто цей вірш писав.
До ранку, чуло все село,
Коваль косу клепав.
---------------------------------------------------
Сінешна*-горілка (місц.,Волинь)
Не вергав Зодіак*- місяць не зробив ще повний оберт(прим. автора)
У вірші свідомо змінюються ритм і розмір , щоб показати динаміку твору(прим. автора)
ID:
747323
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.08.2017 19:19:36
© дата внесення змiн: 22.08.2017 21:06:08
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Серьож, дякую щиро....і я люблю, не завжди тільки є на це час 
Гарна легенда, Таню! Так і в житті буває! 
