Літо махає «Бувайте!» хустинкою,
Зворушить дощами без меж.
Густо сидять ластівки намистинками,
В хаосі ліній електромереж.
Десь чути шум затихаючий з поля,
Осінь гостинно застеляє туман.
В груди вдихаєш повітря. О, воля!
Падають яблука, немов в барабан…
І у дітей та солодка спокуса,
Сливи дозрілі, соком налиті.
Стомлено дерево віти опустить,
«Рвіть, швидше, рвіть! Легше так буде жити!»
Щедро натрусить в подолок малечі,
Осінніх, цілющих врожайних дарів.
І враз підніме натруджені плечі,
В протистояння шалених вітрів.
Схопить десь пташка калину з кислинкою,
В неї ж то теж так багато турбот!
Ще раз змахне літо людям хустинкою,
Й вирушить швидко за горизонт.