„Я до тебе прийду і змовкну,
і нічого тобі не скажу ... „
(Василь Стус)
... ще хвилинку, ще хвилечку зважу –
я нічого тобі не скажу –
травень вижухне, жовтень пожовкне –
я до тебе прийду ... і змовкну ...
Недомовлене,
недосказане –
ми, немов би, сонця
над оазами.
Над квітучими –
світло сіється,
(а над кручами вихри віються!).
Як закрутить вже –
не розкрутиться,
що судилося –
те і збудеться!
Не відбудешся, не відмолишся –
лиш пожухлим стерням
поколешся ...
А поколешся – крівця чорная!
(Бурлакам земним воля вольная)!
Воля вольная –
світ незайманий,
(доки світу край –
не займай мене) ...
Ми іще чужі –
ми не знаємось,
на земній межі
повінчаємось ...
(Бурлакам земним Доля зблу́диться:
що судилося – те і збудеться !..
І не край мене ... не розважуй –
я нічого тобі не скажу ...) ...
На межу твою,
на пожовклу –
я до тебе прийду ...
і змовкну ...
(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)
))) 
Супер!
