|
Свій светр теплий одягни
там осінь кута в прохолоду,
давай перейдемо "на ти",
хоча, розберемось по ходу...
Я не шукаю теплих слів
в цю надморозну мокру осінь,
я викреслю тебе із снів,
хоч поки з серця не вдалося...
Я буду плутати маршрути,
втікати від самої себе,
і нікотинова отрута
плюс чашка кави - те, що треба...
Мені вже більше не болить,
мене вже більше не хвилює,
я знов сховаюсь...хоч в цю мить
ти знов нічого не відчуєш...
Пробач, що змучила тебе,
пробач, я чесно намагалась,
я вірила, що там щось є,
пробач, що знову помилялась...
Чи то такий осінній дощ,
на меланхолію зриває,
та все, я зрозуміла, тож,
твій погляд більше не шукаю...
Я не писатиму листів,
я не скажу більше не слова,
і в монотонності віршів,
не буду відкриватись знову...
Ми будемо, як і раніш,
мати на двох лише мовчання,
якийсь такий останній вірш,
скоріш із мрією прощання...
І не важливо, "ти" чи "ви",
не буде "ми" ось що істотно,
ти тільки светр одягни,
там осінь кута в прохолоду...
ID:
755243
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 13.10.2017 23:48:43
© дата внесення змiн: 13.10.2017 23:48:43
автор: Sama_po_Sobi
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чудова поезія!!! 
