Мороз у Зиму закохався
Зізнатися в коханні усіляко намагався:
На вікнах їй мініатюри малював;
Разом з сніжинками для неї румбу танцював;
Потріскував,виблискував сніжком
Та серденько у Зимоньки під крижаним замком!
Зухвало на Мороза поглядала
На залицяння ці уваги не звертала.
Тож вирішив Мороз піти іншим шляхом:
Піду ж бо я до Зимоньки з шампанським і тортом,
Потім ще трішечки поміркував,
І шарму незвичайної краси до рішення додав.
Дістав зі скрині він від Зайцева вбрання,
Покликав свого друга-чарівного Оленя,
У кришталеві сані гордо сів,
І до Зими коханої крізь зорі полетів.
Красуня Зимонька на гостя не чекала,
І серенада під вікном її приємно здивувала.
Тихенько до віконця підійшла,
Побачила Мороза-завмерла.
Співав той красень, ставши на одне коліно,
В руці тримав обручку він чарівну!
Обручки сяйво виконало справу!
Зима Мороза запросила до себе ласкаво.
Відбувся все ж між ними романтік…
І рівно у дванадцять народився Новий рік!
