Ми як дерева…живемо собі…
Вп’явшись у землю корінням.
І сиплемо зерна на рідній землі,
І ширше складаємо гілля.
Бувають вітри що нещадно нагнуть!
І листя просиплять додолу,
Та сильні ті крона і вільно встають,
Природа - це сила відновна!
Серед нас є такі що дарують плоди,
І лікують корінням й корою,
Несуть аромати у літо й казки,
Наповнюють світ весь красою.
Важко буває… зрубають гілля!
Ріжуть,в корі застрягають ножі!
Буває всихає життєдайна вода,
Буває на вік зостаються рубці!
І сили впадають як жовті листки...
І сніг притрушає невинно...
Та весна чарівниця забирає страхи,
І життя повертає інстинктно.
Ми всихаємо від болю… розчаровані в світі…
Та знайдеться душа що водою скропить!
І затягнуться рани,у рожевому цвіті,
Забудуться зими…Й чорні смуги, білими стануть у мить...
