Прийшов недорід.
Голод з дому мене жене.
Я просто не знаю,
куди від нього втекти.
Волочився я, волочився,
і у провулок один зайшов,
і в двері постукав,
й насилу вимовив щось.
Але господар
біду мою зрозумів без слів.
І, дарунок мені даючи,
до себе у гості зве.
І ось говоримо з ним, сміємось,
і так, допоки і ніч не прийшла.
А нам усе повні чаші несуть,
і ми усе... усе випиваємо їх.
І радість на серці моїм –
приємно в душі мені.
І слово за словом,
складаються ці вірші...
«Ти знову, мій пане, згадав-відродив
нені-пралі старої добро,
та сором натомість мене гризе,
що я не талановитий Хань.
Що у подяку
віддарувати не можу ніяк,
що за деревищем хіба
моя відплата тобі!»
