Я мов надокучлива бджола,
Літаю і гуду тобі над вушком.
Поглянь-но, за вікном така весна!
І білі хмари, у вершковім згустку.
Пахучий цвіт вдихає вітерець,
І час ворожить на кавовій гущі.
Я прогуджу: «Любові не кінець?»
Ти засмієшся: «Я люблю ще дужче!»
Літаю палко біля твоїх мрій,
Збираю їх немов нектар із квітів.
Ми у рою де тисячі створінь,
І спільний вулик в Всесвіту зеніті .
Неначе воском зліплена в нас доля,
Щомиті зазираю в твої очі.
ТИ моя бджілка, мій полон і воля,
Я знаю все мені сказати хочеш…
Під сьогодення синім простирадлом,
Ми падаємо в ковдру, повну цвіту.
Твій аромат, який я так вдихала
Кожна пелюстка, пристрастю зігріта.
Я надокучлива бджола! Це знаю точно…
Та хочу так п’янких моментів шквалу!
Ти мене любиш? Відповідь пророчу
Давай скоріше, а то поцілю жалом!
Та схаменусь, і поцілую ніжно,
Підніму в небо перехрестя злетом.
Бджолиний звук, ця пісня дивовижна….
Присмачена солодким, диким медом!