Загубиться в пісках дорога в небо,
Вітри не слухають мовчання душ.
Останній дощ так хоче бути теплим,
Та холод проникає у глибину калюж.
Вчорашній світ біжить позаду тебе,
Зупинишся на мить. А, може, й на життя.
Запізно ти почуєш зірок пророчий шепіт,
Слова з порожнім змістом до них не долетять.
Так близько відчай, полонених вдосталь,
Купаються в неволі, п’ють солодкий гріх.
А на очах застигли туманом сонні роси.
Світанок не настане, ти сонця не вберіг.
