* * *
Кує зозуля у гаю,
Свої й чужі роки рахує.
У тобі юність впізнаю
І голос твій знайомий чую.
Давно спливли наші літа,
Їх вже назад не повернути.
Та й ти тепер уже не та,
Котру не можу я забути.
Той блиск в замріяних очах,
Отой рум’янець на обличчі
І довгі коси по плечах,
Таку із юності покличу.
Дай Боже те усе згадати,
Щоб пережите не забути,
Щоб так, як в юності кохати,
І, як тоді, щасливим бути.
16.05.2004р.(Михайло Чир)
