Здається все таким малим,
Мов іграшковим, незначним,
Все місто, наче на долоні,
Коли дивитись зверху долі.
Кудись летить твоє авто,
Хтось поспішає до метро,
Та звідси відстані коротші,
Але вони за час дорожчі?
Чи взяти граючись, як діти
Веселкою все місто вдіти,
Таке близьке і недосяжне
Таке не іграшкове – справжнє…
Стрибнути з даху й полетіти,
Зібрати всі яскраві квіти,
І з неба познімати зорі,
Та хмарки, білі і прозорі.
Лягти й дивитись мовчки в небо,
Щоб ні до кого йти не треба,
Отак пролежати до ранку,
Чекаючи свого світанку.
І повернувшись до життя,
Думки зібрати до пуття,
Сказати: «Знаєш, наше місто –
Кохане сонцем променистим!»
