Потемнішало небо - дощ!
І в душі захмарено дуже.
Розумію, таке бува... що ж,
все прийму, в дощ бувають калюжі.
Сірість, смуток, похмурість мине,
бо весна вже ось - ось, ще трішки.
І струмками сніг талий зійде,
й зацвітуть перші проліски в лісі.
Всі в чеканні, бо знають: весна -
це початок, й надія на радість.
Хай приходить скоріше вона,
і приносить тепла ласкавість.
Складно є - опинитись в житті
на відмітці "нуль" й не зламатись,
а "зібравши себе зі шматків",
знов піднявшись, як вперше початись.
І, якщо є хоча б одна
у душі квітуча галузка -
пташка щастя її не мина,
прилетить, і тоді вже у друзки
розіб'ються минулі страхи,
зажевріє надія на щастя,
І яскраві, сонячні дні
змінять холоду сирість, їм - вдасться!
Зайчик сонячний у вікні
заграє безтурботно зі мною.
Дощ скінчився, повз мене пливе
чийсь кораблик струмком як рікою.
Посміхаюсь. В душі́ якось так
по - дитячому радісно знову.
Паперовий кораблик - як знак,
як привіт із дитинства, й основа
філософії щастя: люби!
Віддавайся стихії без страху.
Вір у Бога й у себе, й пливи,
не збиваючись з власного шляху!
