Як же важко... Ой, як важко
Спомини глядіти...
Коли стали, в захист краю,
Цвітом, наші діти,
Розтопили владні брили,
Кров'ю окропили,
Волі стяги... Де лиш взяли
Духу того й сили?
Хто навчив їх так любити
Свою Україну?
Не москаль... Ні! І не зайди!
Тим би геть в руїну,
В камінь битий, а чи порох,
Щоб ні слова й мови,
Вже нечутно було навіть,
Мов в дикому полі...
Розтоптати... Розвалити...
Й хай забудуть люди,
Звідкіль вони узялися,
В безпам'ятстві згублять
Свої корні, відречуться
Від дідів, їх пісні...
Та не сталось! Зась вам вбогі!
Ще сади та й квітнуть,
Ще бурлить в козацьких жилах,
До бою завзяття,
І пісні, так серцю милі,
Ще співають браття,
Не здолати нас ніколи,
Лиху всього світу,
Коли стануть, в захист краю,
Цвітом, любі діти!
