Наскиглили хмари рожевого, в айстри, дощу,
Злітали очиці метеликом в просинь ранкову,
З веселок чарівно варили у літі борщу,
В птахах заплітали душевну, душевну розмову.
Їх вітер поїв із відра кудлуватим загаром,
У глечик ховав, аби вдерти зухвалі нотки,
Туманом густим оживали собі, наче паром
І ніжили, ніжили голі, до болю, бруньки.
Бухтів буревій, обійнявши у айстри стебло,
Замішував в ній смак земного п’янкого мигдалю,
Це все відбувалось із нею - усе в ній цвіло,
У світлій красі - у намисті, малюючи кралю...
(С) Леся Утриско
Гарний вірш! Букет вдало поєднаних метафор та легке римування - пречудово, обираю! 
