Не видно в тобі шаленіючих мускулів гри,
Не замітно напруги твого тіла худезного,
Коли починаєш неквапно перебирати ноги,
На стадіоні, пробігши перші кілометри три.
Мовчки біжиш, із горла не добуваючи крик,
Далеко залишив усіх, збираючи втоми стоги.
Не близькі тобі фінішу блаженні такі пороги,
Колізія йде змагання, до витривалості звик.
Не можеш знайти в собі власного тіла сили.
Здається не подолаєш подальший маршрут,
Впадеш, мовби раптом щось тебе підкосило.
Та чуєш трибуни слова підбадьорення милі,
Хочеться впасти тобі першим на зелені руту.
Рвеш стрічку кінця змагань у рвучкому стилі.
(Сонет)
31 жовтня 2000 р.
