Хто б ти не був і хто б ти не була, –
Ти з нею не позбудешся спіткання.
Їй вік горіти й не згоріть дотла,
Їй вік цвісти, не знавши відцвітання.
Такою ти в душі моїй жила,
І будеш жити там без нарікання
За те, що світло ясне принесла
В пітьму глуху тривкого мандрування.
І будеш жити заздрості на злість,
Якій ім’я – років знемога сива,
Як господиня серця, а не гість.
Ти – поколінь нових бурхливий ріст,
Мелодія людська – незгасна і щаслива,
Весна життя і часу юний зміст!
Алecь Звoнaк
Любоў
Хто б ты ні быў і хто б ты ні была, –
Ты з ёю не пазбавішся спаткання.
Ёй век гарэць і не згарэць датла,
Ёй век цвісці, не знаўшы адцвітання.
Такою ты ў душы маёй жыла
І будзеш жыць без болю нараканняў
За тое, што так шмат дала святла
У змроку шматгадових вандраванняў.
И будзеш жыць зайздросніцы на злосць,
Якой імя – гадоў сівая немач,
Як гаспадыня сэрца, а не госць.
Ты – пакаленняў новых буйны рост,
Напеў нязгаснай чалавечай тэмы,
Вясна жыцця і часу маладосць!
