Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: дівчина з третього поверху: 20. 02. 2020 - ВІРШ

logo
дівчина з третього поверху: 20. 02. 2020 - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

20. 02. 2020

Пекло — це коли ти більше не можеш бачити тих, кого любиш... Анна Гавальда. Просто разом
20.02.2020 В цей день Сонце дало збій і вимкнулось. Ще ніколи навколо не було так темно, як саме в цей день. Темрява перевершила настільки сама себе, що навіть зірки втонули у цій палітрі всепоглинаючої чорноти. Люди мовчки засіли у своїх норах, чекаючи голосу зверху: «Нехай буде світло». Але ці дурні створіння поки ще не знають, що Він безсильний, що Він пустомеля, що його місія – це давати надію і реготати з цієї земної наївності. Та в цей день він чомусь не регоче і Йому не смішно, бо темрява поглинула і його. *** Коли Сергію виповнилося два роки, то відчуття несправедливості вже знайшло місце у його ще зовсім юній душі, адже як можна було спокійно сприймати той факт, що старші брати і сестри їдять запечену курку зі солоною скоринкою, а тобі до рота тулять якусь пережовану кимось кашу і ще й переконують, що це смачно. Тоді він подумав: «Якщо ви гадаєте, що я тупий, то ви сильно помиляєтесь». Чомусь після оцих думок його мама якось дивно поглянула в дитячо-дорослі очі, наче намагалась переконатись, що їй не здалося і син її прекрасно розуміє. Коли йому виповнилося сім років і він пішов у перший клас, то вчителька одразу чомусь посадила його за останню парту і намагалась не дивитися в його бік, а коли дивилась, то лише на одяг, на руки, на волосся, але не на обличчя, не в очі. Відчуття несправедливості набирало обороти і глибоко засідало такій ще зовсім юній душі. Коли хлопцеві виповнилося десять, то вперше він побачив мамині сльози вперемішку з кров’ю, яка так відчайдушно намагалась заспокоїти його і пояснити, що це черговий невдалий день у тата, що через декілька хвилин все буде добре. Але Сергій вже тоді розумів, що тато хворий і не вилікується, що буде це робити доти, доки йому хтось не висіче голову. Його мама була добра і дуже красива. Він ще не бачив таких красивих жінок у своєму житті і навряд чи побачить. Батьки назвали її Златою, вона завжди була для нього вересневим сонцем, адже воно не пекло занадто сильно і не було занадто холодним. Він розумів, що вона заслуговує кращого, не криваві сльози та чергові намагання сховати синці на тілі. Одного разу, коли хлопець прийшов додому, то йому здалось, що білі шпалери чомусь стали пурпурові і на диво була така чиста підлога, що в ній відображувалась люстра, яка висіла на стелі. Але коли ступив крок, то його давно зношені кеди увібрали незрозумілу речовину, коли ступив другий, то побачив у вітальні маму з кухонним ножем і з посмішкою на обличчі. Він зрозумів, що саме зараз вона щаслива як ніколи. Коли Сергію виповнилось чотирнадцять, то Настя з паралельного класу плюнула йому в лице і сказала, що з таким обідранцем і невдахою ніколи не буде навіть поруч стояти. Тоді нове відчуття охопило його ще зовсім юну душу – пригніченість. З того моменту він почав ненавидіти себе. Він і досі не розумів, чому вчителька в першому класі відводила від нього погляд, чому він і досі немає друзів і не може потоваришувати з однолітками, чому Настя вважає його обідранцем, коли всередині таким він не був. Несамовитий пекучий біль все глибше і глибше проникав в його ще зовсім юне серце, від чого хлопця вивертало, кидало з одного кутка кімнати до іншого. Коли Сергію виповнилося вісімнадцять, мати купила йому гітару і сказала: «Твоя душа потребує говорити». А на наступний день в університеті хлопцеві повідомили, що мати з братами і сестрами потрапила у аварію, яка не залишила живим нікого. Відтоді він не промов ні звуку, відтоді говорила за нього його душа. *** Коли хлопець після похоронів прийшов у квартиру, то у ньому прокинулось бажання спалити себе живцем, спалити цей тупий сценарій його життя, а також людину, яка його писала. Всередині хотілось розбити лице цьому невидимому режисеру мордяку і просвітити, що почуття гумору у нього просто на висоті. Але він мовчав, краплі сліз стікали не по щокам, а по горлу і скочувались аж в самі легені, а потім до шлунку. Не міг дозволити собі такої розкоші – слабкості. Брав гітару до рук і просто вимальовував мелодію несамовитої туги. В ту ніч кожен, хто чув його гру, на мить зупинялися і просто про щось думали. Не стукали в батареї, не кричали: «Йолопе, третя ночі, вимкни свою гармошку!», а розуміючи тужили разом з ним. Та музика зняла зі всіх маску і дала волю жити життям, яким би вони хотіли жити, яке хотіли б мати і про яке мріяли ще з дитинства. У його двері раптом хтось задзвонив. То була Настя з паралельного класу, яка колись назвала його «обідранцем»: - Я до тебе. - Заходь. Вони дивились прямо один на одного, без будь-якого сум’яття, тривоги, ба навіть сором’язливості. - А на скільки часу? - А на скільки плануєш? Вона лише посміхнулась і пішла на кухню. Через декілька хвилин він почув шум тарілок, сковорідки і звук увімкненого електрочайника. За цим шумом одразу прилетів запах смажених яєць, а також запах чаю з лимоном. Вона відклала його гітару, взяла за руку і повела до кухні, їсти вечерю о третій годині ночі. Ось так. Без попередження, без ніякого повідомлення прийшла і заселилась в його житті. Тепер його зовсім юне серце огортало нове відчуття – любов, тепер його душа говорила до неї. *** - Я тебе покохала відтоді, як плюнула тобі в лице і обізвала тебе «обідранцем», - якось вирвалось в неї серед ночі. - Цікавий в тебе прояв симпатії, дуже оригінальний, - з ноткою сарказму відповів Сергій. - Вибач. - Я кохаю тебе. *** Дивлячись на Настю, кожного разу в нього прокидались багато нових відчуттів, які раніше йому були невідомі. Дике бажання пестити її волосся і цілувати перед роботою. Навіть коли сильно спішив і забував про поцілунок, зупинявся на півдороги і повертався додому, за поцілунком. Єдина рідня, яка в нього залишилась – вона. Якось перед його днем народження вона зізналась, що мріє створити з ним сім’ю і хотіла б мати від нього сина. Чомусь розплакалась і поцілувала настільки солодко, що той не встояв і розплакався теж. Вперше. Навіть не пішов на роботу, сказав керівництву, що захворів. Той день провів з нею, лише з нею та її мріями. Коли Сергію мало виповнитися 23, то він планував зробити пропозицію Насті, а Настя натомість приготувала свій подарунок, дуже коштовний для Сергія. Вона це знала. Купила гарну маленьку коробочку, поклала туди подарунок, крихітну записку, поцілувала її, аби було видно відбиток її губ і загорнула в гарний папір. Напередодні дня народження дівчині приснився сон, де вона у весільному вбранні, у руках білий букет троянд, а в грудях і під серцем відчутне хвилювання двох душ. Її і ще чиєсь…вона оглядається і бачить уві сні свою бабцю, яка вже давно покинула світ живих. Бабуся Василина сиділа за весільним столом і об’їдала так жадібно запечену курятину, що здавалося, що вона зараз з’їсть і свої зуби. Її руки були чорні, нігті здерті, ноги босі та темно пурпурові. Коли дівчина до неї доторкнулася, бабця гнівно розвернулася до неї, зиркнула глибоко в очі та по-зміїному прошепотіла: «За вас все давно вирішено». Цей сон не розповіла Сергію, не хотіла дурним забивати його голову, але в середині щось було не так, відчувала якусь тривогу. Зранку привітала його і провела на роботу, сказала, що на нього ввечері чекатиме подарунок. Він помітив, що її погляд якийсь не такий, як зазвичай. Перед виходом цілував її, мов востаннє: жадібно, пристрасно, солодко. 20.02.2020 о 20:00 Сергій закінчив свою зміну і їхав додому. Купив білі троянди, перевірив, чи обручка на місці, намагався себе заспокоїти, хвилювався, мов те цнотливе хлопчисько. Зателефонував коханій: - Кохана, я вже їду додому - Вибачте, ви чоловік цієї дівчини? – замість його Насті хтось невідомий поспіхом відповідає на його дзвінок. - Так, а хто це говорить? Де Настя? - Я…я не побачив її, вона якось з’явилась нізвідки…я… - Де моя дружина??? - Вона в лікарні, в нашій обласній, я з нею, я.. Сергій кинув слухавку, зловив таксі і поїхав в лікарню. Дорога до лікарні була для нього пеклом, мукою, в його голову проникали будь-які думки, але не позитивні. Щось зламалось в ньому, наче по ньому проїхались тисячі вантажних машин, наче його кинули у м’ясорубку, наче душу хтось витряс, перекроїв, переламав, його нудило і голова наче відмовлялась працювати, наче вимкнулась. Він не пам’ятає, як дібрався до тієї лікарні, як побив того п’яного хлопця, який забрав у нього життя, його повітря, сенс, її… Єдине, що він запам’ятає на все життя – це слова лікаря: «Мені шкода…». З того моменту його юне серце пізнало нове відчуття – пустку. *** Хіба люди вині, що інколи все складається так, як буцімто хтось продав в рабство їхнє життя ще до народження? Чи вині люди, що життя їх робить такими черствими і такими замученими? Чи хіба вони вибирають собі такий хід подій? Чи є в них цей клятий вибір зробити своє життя раєм чи пеклом? А чи не пекло це життя взагалі? Коли Сергій відкрив подарунок коханої і побачив там позитивний тест на вагітність і записку: «Нашого кохання стане тепер більше. Ти будеш татом», він дико засміявся. Йому так хотілося, аби це був просто жарт, аби хтось повернув час назад, аби хтось змилувався над ним і залишив йому її…його останню надію жити, кохати, його маленький клаптик щастя, його шанс перетворити пекло в рай! Наступного ранку несамовитий крик воронів змусив позатуляти вуха усіх мешканців міста. Вітер пробирався у найтонші щілини і гуляв по кімнатам кожної з квартир. Сергій не боявся того холоду, бо не відчував його. Нічого не відчував. Він тримав у руках гітару, мовчав і навіть душа не могла говорити. Сьогодні він грає востаннє. Для неї. А потім…а потім Сонце дасть збій і вимкнеться, можливо тоді нарешті закінчиться його пекло.

ID:  857740
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.12.2019 17:14:33
© дата внесення змiн: 12.12.2019 17:14:33
автор: дівчина з третього поверху

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (427)
В тому числі авторами сайту (7) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Капелька, 12.12.2019 - 22:21
Сльози навертаються читаючи цю зворушливу прозу. Чому таке життя? hi 22 22
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: