Вчора ще стелився сніг
Білим килимом до ніг.
А сьогодні… Ну й дива!
Чуб наставила трава.
На чоло вантажець ліг.
З чого кіт тепер пиріг
Зліпить? День безсніговий.
А на носі – рік Новий.
Де дарунок він знайде?
З чим у гості він прийде
До собаки та вівці,
До грайливих горобців?
Настрій в котика пропав.
Сів на лаву, лапи склав.
- Чом налив до віч роси? –
Запитав його Василь,
Хлопець років так із п’ять,
Зорі в позирку мигтять,
Ґазди і ґаздині син
В куртці – кольору цитрин.
- Дума мозок перейма.
Сніг лежав, тепер – нема.
Перед Новоріччя бігом
Пиріжки ліплю зі снігу
Для собаки та вівці,
Для грайливих горобців.
- Викинь сум з душі гніздечка.
В хаті є мука, яєчка,
Масло, сир, горня вершків.
Напечемо пиріжків!
Їсти буде дядько, тітка,
Мама, тато і сусідка,
Ти і я передовсім.
Їжі вистачить усім –
І для пса, і для вівці,
Для грайливих горобців.
Сніголіп 'ям, знай про це,
Не наситиш черевце.
Довго сміх пускав Воркіт,
Аж відлунював живіт.
- Добре це придумав ти –
Пиріжки для всіх пекти
З борошна, не зі снігів,
Що лишили місто Львів.
А коли (росте охота!)
Ми візьмемось до роботи?
- Завтра буде вихідний.
Попрацюємо. Не ний!
Кожен в свято буде ситий.
- Тісто я б хотів місити,
Формувати пиріжечки,
Затискати їм краєчки.
Потім пхати в піч гарячу.
Мрію втілю я котячу?
- Так. Даю тобі я слово.
Зробим це. Обов'язково.
Вранці всі взялись до праці.
Пиріжків чотири таці
Наробили і – до печі.
Сіли, випрямили плечі.
А як дух наповнив хату,
Кинулися витягати
Здобу, бо була готова
І на вигляд – пречудова.
Нею гостили усіх.
Той, хто їв, хвалив пиріг.
Раді були баба й дід,
Мама, тато, кіт Воркіт.
А ще, звісно, дядько, тітка,
Бабця з костуром – сусідка,
Пес Буркун, дочка вівці,
Василько та горобці.
