Сили набирають дружні колоски жита й пшениці,
Зерна живого світу, невмирущого, як твердь земна.
Лакомий землі шматочок та не кожний вдовольниться.
Дні в труді, в скорботі ночі, Батьківщина в серці одна.
Злаковий і картопляний край - це українські поля.
Не байдужий до тебе ніхто, починають труїти.
Довга, довга дорога народу, вже втомилось теля.
Стерлись жорна надії. Досить нам безсилля плодити...
Наші ниви без меж, злакові хвилі краси давнини.
Перед якими, навіть і час відступає безсило.
Він стирає з лиця міста і навіть держави, як сни.
І руйнує храми, палаци, а зерно колоситься...
Вже минають віки, згасли світи, живе паляниця.
Поле у щедрім колоссі, і скоро почнуться жнива.
В радість співають млини, їх серця чарує пшениця.
Біла хлібина, добра зернина для нас буде жива!