Остання краплина мого еліксиру,
У ньому на дні помічаю лина.
Зі страху давлюся обрізками сиру
І чую, що дзвін по мені пролунав.
Аб’юзливі феї, заюзані музи..
Не хочу вже віршів, тим більше віршів.
Та хтось мені каже – не хочеш, а мусиш,
Не вірить, що я зав’язати рішив.
І я як усі, на усю графоманю,
Служу Дамі серця, що відданий пес.
Римую Роману, заманюю Маню,
Аж гикає дактиль, блює анапест.
Аб’юзливі музи, заюзані феї..
Не каявся той, хто увік не грішив.
Пили ми за ямби, пили за хореї,
За танка і хоку, верлібри і ши.
Вночі ти мене називала Мессіром,
Та вранці упала з очей пелена..
Мій кеш на нулі і на карточці – зіро.
О цукре, гори!
Я засмажу лина.
ЗбірЛука «Поносъ й оуничижéнїе»
