І ця зима вже наче не зима,
І літо буде, наче вже й не літо
Але ніколи не залишусь я одна
В моїй душі назавжди будуть квіти
Ти весно моя, не покинь мене
Лиш завдяки тобі не гину в цьому світі
Як твоя стежка мою долю омине
Це наче душу до гола роздіти
Поглянь ти сонцем у моє вікно
Та прожени ти гостю, що темрявою зветься
Та на усі незгоди вже буде все одно
Промінням проженеш ти тугу з мого серця
Ти забереш печаль, яка вже так набридла
І щастя відізветься в пустих моїх очах
Ти забереш цей камінь з душі, що вже заблудла
Й загубиться весь сум у прохідних вітрах
І ця весна, тоді залишиться весною
І ще можливо літо все ж збагне
Що нам потрібно ласки запашної
Щоб потім соромно їм не було за це.
