Я пам"ятаю, як в дитячих снах
Наввипередки бігли до схід-сонця
З тобою..І замріяне віконце
В нас усмішки ловило на вустах.
Гукали-закликали спориші:
"Ану, босоніж! А давай, мерщій!
Біжи, куди злітає стежка навесні!
В роки зозуленька скувала ночі й дні –
У вузлик поскладала на плечі́...
Та, ще світанки кличуть в далечінь!
Тебе чекають росяні ключі...
То ключник розгубив їх уночі,
Де ти рибалив, сонечко вітав,
Там зорі тішать тисячі щасливих трав!
Там, де шепочуться замріяні квітки,
Не владні ані дні, ані роки.
Бо є Душа...від краю і до краю...
Те Вічне і Святе... Що не зникає.
Т.Прозорова
