О, Майстре мій! Ти і ласкавий й мудрий!
Допоможи мені, будь ласка, це зробить:
Позбутися своєї же натури,
Всередині себе нове відкрить.
Відкинути ті зайві, старі звички,
Які вилазять звідкілясь самі,
Свідомо я не брав оті дрібнички,
Керують мною цілі ночі й дні.
Нутро так прагне встати рано вранці,
Й засучив рукави піти у бій!
Та тіло саботує в кожній ланці,
Щоб рухався я тільки по прямій.
Хочу так вміть себе я підбадьорить,
І скочити швиденько без вагань,
Зробити дії ті, що усвідомив,
Переломити рівну звичну грань.
Відчувши гнів, не так як звично злитись,
А усміхнувшись щиро, зрозуміть,
Як Его може владно причепитись,
Й свою пихатість проявлять щомить.
Себе так хочу краще розуміти,
Обмеженим не бути гордяком,
Живими думками підкріплювати розум,
Зробивши серце своїм двигуном.
А відповідь твою я знаю, Майстре,
Я вдячний, що ти вислухав мене,
Хто робить вірний крок щодень уранці,
Той поступово зміни досягне.
