Минає мить без галасу і блиску,
Смеркає вже – ридай, а чи радій?
Гойдає вечір сонячну колиску,
Пливе вінок до берега надій.
Зіткався вже рушник твоєї долі:
Узорів більше темних, ніж ясних…
Та ще ти жнеш свою сагУ у полі
І поринаєш в травах росяних.
Десь там гримить за озером смеркання,
І сонце тоне – сутінків пора,
Та буде ще ромашкове світання
І день зайде квітчастий до двора.
Хоч літо стигле вже бреде ув осінь,
І кропить дощик вишиванку нив,
Ще заясніє благодатна просинь,
Ще твій вінок до краю не доплив…
Твоя це доля - сіяти і жати,
Плекати квіти і дітей ростить…
Ти чуєш - кличуть рідні онучата:
Їм казочку послухати кортить…