Покотилась сльоза,
З твоїх ясних очей
Мені в серце жаринкою впала.
Що ж, кохана моя,
З цих безсонних ночей,
Ти мені ще ріднішою стала.
Крізь гіркі полини, через весни журби,
Через зими, де біль і морози,
Ти, кохана моя, не зазнавши ганьби,
Йшла, в усмішці тамуючи сльози.
Поміж нами ріка, що вирує й реве,
Поміж нами роки сивиною повиті,
Ти поглянь – вдалині,
Там наш човен пливе,
Там вітрила трояндами шиті.
Я з любові добра ,
Та ще ласки й тепла,
Через річку містки побудую,
Досить сльози ковтать,
Посміхнутись пора,
Я тобі ці містки подарую.
А на тім бережку, де стоїш ти одна,
Завжди горда, чарівна і мила,
Дай же руку мені –
Хай нас доля єдна,
Не пали лиш мостів тих, Таміла!
