Так, інколи, бракує серцю слів,
Хоч їх довкола сотні, їх мільйони,
Та знов безмежні ріки почуттів
Стікають у стандартні вже шаблони.
Яким би цей потік не був стрімким -
Та хочеться тих слів, яких немає,
Нестворених, несказаних ніким,
Якими небо з сонцем розмовляє.
Якими розмовляють ночі й дні,
Говорять пори року між собою,
Співають в небі Ангели пісні,
І сум і щастя радяться з сльозою.
Так хочеться тих слів, якими час
Втішає сиву землю вже віками,
Таких, які шукають також нас,
Шепочучи, витають між зірками.
Якими ліс десь влітку шелестить,
Які б зуміли знищити шаблони,
Тих слів, яких бракує в певну мить,
Хоч їх довкола сотні...їх мільйони...
***
завжди бракує слів 
