І
Накручено, наплутано – чорти і ті дивуються.
Чи коржики , чи пряники на дереві в саду?
На дереві прозорому ростуть плоди роздягнуті
і друг тверезо-випитий плете беліберду.
Ми з ним давно кохаємся… в поезії та в бубликах,
у вічність через решето ми дивимось. Амінь!
Візьми оте, що з гілочки упало, наче яблуко,
і, мов гранітні спогади, в минувшину закинь.
Фантазію відпущено на всі чотири сторони.
Приписують, дописують і тирять все підряд.
Хто хоче перевірити, чи в сад заходять лірики -
все просто і загуглено: нехай іде у сад.
Давно шукаю сам себе. Я пілігрим, шановані,
Я риюсь і копаюся у власній голові.
А ті поети-лірики з їх римами скаженими
нехай в болоті втопляться або згниють в траві.
В серцях зберемо золото. Запам'ятай, каналія!
Не буду лохотронити. Не забувай, о ні!
Наріжним суперкаменем це двоєдине яблуко
ти підбереш проблемою і подаси мені.
А золото поділимо… Якщо, звичайно, встигнемо
добігти до кладовища загублених ідей.
У шахраїв віднайдеться чудова пропозиція,
що, друже, поза сумнівом на користь нам піде.
Ми потім в сад повернемось, щоб знову з нього вибігти,
якщо не перечепимось роковано об пень.
В саду зелено-свіжому троянди забутонились
і чухає потилицю цілком пристойний день.
Дерева танцюватимуть, і з ними день розважиться:
стрибатимуть до вечора, в саду залишать срач.
Нулі поставлять критики, загострені на віршики,
і їх цілком підтримає досвідчений читач.
03.08.2020
ІІ
Можливо, я це вигадав. Можливо, інше щось було
притягнуто й розмазано по стінці, мов бомжа…
А я дивлюсь і думаю: та звідки ті розумники,
Що нам усім пояснюють кому хто заважав?
Гриби ростуть на дереві… А в роті чом не виросли?
Чи є на світі праведник, дурніший, аніж я?
Звичайно ж, є! Та де його побачити і випити?
А приятель здивовано скривився... Ай-я-я!
І доки ми дивуємось, гриби у рот попадають.
А вишня не здивується, що свиснув в небі рак!
А праведник, підтриманий своїм сусідом- грішником,
люб’язно посміхається, мовляв, усе не так.
А я не встиг подумати – емоції зашкалили! –
навіщо пособачились, щоб потім шкодувать?
А ось сюрприз від осені, що з глузду ще не з’їхала:
розквітли груші, яблуні… На зиму їм начхать
Адмін, розумник топовий, усе мені пояснює,
як через вушко голочки верблюда провести.
А я узяв - і спробував: чорти жартують інколи,
коли святі підвипили, о, Господи, прости!
І що? Хто б міг подумати - провів я цілу череду!
І клопоту ніякого! Без ворожби і чар!
Хтось може й не повірити, а, може, хто й здивується,
можливо, реготатиме – та допоміг хабар.
А ви, мої ілюзії, за чим тепер сумуєте?
Не говоріть, що вражені, тим паче, що брешу!
Я в цім саду кохаюся, я там шукаю істини
і віршики пописую… заради вас пишу.
01.01.2021
ID:
900103
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.01.2021 09:14:56
© дата внесення змiн: 03.01.2021 09:15:24
автор: RedkaSM
Вкажіть причину вашої скарги
|
