На суд історії приходять дні,
Звітують їй, мов люди Богу.
Щось на задвірках лишиться, щось ні—
Одягне їх в лаврове віття й тоги.
Одначе кожен з них ніс свій сюрприз:
Тим— щастя, тим—приблудне горе.
Здіймалися зірки й летіли вниз,
Бо ніпочім людські страхи й докори.
Мигцем мигтить нестримна карусель,
Й стає гострішим біль, коли нас ранять.
Як ввійдемо до засвітніх осель,
Нам втратити б і зір, і слух, і пам’ять.
Зустріне, мо', Новий Єрусалим
Без сонця й місяця, та вічним світлом.
Уповні як впиватимемось ним,
Якщо з Землі плач занесе нам вітром?..
На суд історії приходять дні,
Звітують їй, мов люди Богу.
Отак за всіх і вся пече мені…
До того ж біди зиркають з-за рогу.
Наше сьогодення обов'язково буде судити історія, тому що тут є за що. Подобається глибина змісту і гарне написання вірша. З Старим Новим роком, Валю. Усіх земних благ.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда, Валічко... на жаль... Гарно написали!
Отак за всіх і вся пече мені…
До того ж біди зиркають з-за рогу.
З Святами Вас! Божого благословіння на многії літа!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Глибокий вірш, Валентино.
