Запросила осінь в гості,
Усі пори року.
Сама сіла на помості.
Все ж вона нівроку.
Стіл накритий ще з учора,
Скатертина біла.
Повна наїдків комора,
Плитку запалила.
Закіпає чай пахучий,
Чайник щось сердитий.
Сидять гості балакучі,
Ду́мками всі вбиті.
День народження справляє
Осінь золота.
Непогано виглядає,
Хоч й не молода.
Вже на пенсію зібралась,
Роки вже не ті.
І так хитро посміхалась:
Буду в самоті.
Трохи золота зібрала,
Є ще і срібло.
Із сльозами це сказала:
Хто з вас дасть житло?
Подивились всі уважно,
Де ж тебе подіти?
Це питання легковажне,
Є у кожного з нас діти.
Розпустила осінь сльози:
Отакі ви друзі?
Впали сльози на підлогу...
Всі були в напрузі.
За вікном все чув це вітер.
Вигнав гостей з хати.
Витирав він сльози- бісер,
Будем разом бідувати..
Спасибо, Дима. Но скоро зима, а это значит, что осень скоро уйдет, чтобы через год возвратиться.. К, сожалению, в людей такого не бывает..
А стих - это просто выдумка... Спасибо, что заходите. Я рада!
Браво, Надійко! Хоч комусь до душі, оця золотоока...
правда дивиться на всіх доволі звисока...
Але ж вітер заступився,певно, що кохає...
Вона ж мило посміхнулась,знала,що страждає...
Спасибо, что заходите. Я рада! 
Хоч комусь до душі, оця золотоока...
